Наш музей

Наш музей

Хмельницький професійний ліцей електроніки 
Історичний музей«Память серця»

 

В Хмельницькому професійному ліцеї електроніки відкрито музей «Пам’ять серця». Посвідчення №23-23-32 про реєстрацію музею при навчальному закладі, що перебуває у сфері управління Міністерства освіти і науки. Свідоцтво видано Хмельницьким управлінням освіти і науки, про що зроблено запис в реєстраційній книзі. За підписом начальника управління освіти і науки О.І.Очеретянка.

Ініціатор створення музею – директор ліцею Росквас А. І.

Творчу ініціативу, зусилля, матеріальний внесок для створення музею приклали:

˗         Гуменюк Віра Володимирівна – помічник директора з господарської частини.

˗         Герасін Михайло Михайлович – викладач.

˗         Семенов Володимир Володимирович – викладач.

˗         Посікера Людмила Михайлівна – практичний психолог.

˗         Проскурович Анатолій Володимирович – викладач.

˗         Лазуніна Ольга Адамівна – орендатор.

˗         Крамар Людмила Павлівна – почесний гість.

˗         Учні ВПУ №25 (майстер Шаля Іванна Іванівна).

˗         Каширіна Наталія Олександрівна – інженер з охорони праці.

˗         Двужилова Антоніна Петрівна – викладач.

˗         Мартинюк Олег Олександрович – майстер в/н.

˗         Грабовський Владислав Олександрович – учень.

Керівник музею Рогульська Любов Іванівна – бібліотекар.

Музейний матеріал систематизовано за розділами:

˗         «Тут ти моя стежино, стежина мого життя» Літопис історії ХПЛЕ автор і укладач матеріалу Рогульська Л. І. – бібліотекар.

˗         «Сучасна історія Хмельницького професійного ліцею електроніки» автор і укладач Семенова Ж. В. – методист.

˗         «Я в Подільському небі загинув і тут у ваших серцях я воскрес» про Героя Радянського Союзу Льва Львовича Шестакова. Переписка: однополчан Героя, його родини (сина та матері), В.Д.Лавриненкова – автора книг «Сокіл 1», «Сокіл 2» з учнями ліцею. Матеріали зібрала викладач Світової літератури, класний керівник групи №8 Двужилова Антоніна Петрівна.

˗         «Вони на вдячність нашу мають право».

˗         «Листи Ветеранів Великої Вітчизняної війни до учнів ліцею».

˗         «Пошук триває» учні про свою пошукову роботу.

˗         «Їх від лугів відлучила могутня держава» спогади свідків повоєнних репресій.

˗         «Їх вибрав час» воїни – афганці, доля яких пов’язана з історією ліцею.

˗         «Куточок пам’яті» Небесна Сотня, Майдан 2014. (На майдані 19 лютого 2014 року загинув наш учень-випускник Олексій Сивулько)

 ˗         «За Україну! За її волю!» події АТО. Прапор з АТО переданий учням ліцею.

Листи учнів, їх невеличкі подарунки учасникам АТО – то моральна підтримка, то пряме нагадування тим, хто там у пеклі війни: «Є що, є кого боронити! Ми вами пишаємось! Герої не вмирають! Героям слава!» пишуть учні. 

В життя навчальних закладів надійно увійшов термін «Музейна педагогіка», який наповнює новим змістом поняття «Музей». У нас воно підживилося самою назвою музею  «Пам’ять серця». Назва кожного  розділу  музейної  експозиції розкриває його мету і зміст, суть і поняття. Не порушуючи заповідей Божих: «Не сотвори собі кумира» кожна людина, якій присвячена розповідь наших експозицій про людей, що залишили не стертий часом слід в історії ліцею – то наш взірець, який стимулює кожного з нас до вивчення минулого заради майбутнього.

 Бути патріотом – велично, природно, необхідно. Це так просто. Просто любити і бажати добра ближньому, родині, своїй людині, своїй країні. Пам’ятати і носити в серці слова Симоненка «Можна все на світі вибирати сину, вибрати не можна тільки Батьківщину». Бути патріотом це вміння бачити  і чути. Бачити земну красу, чути благання про допомогу і вчасно надати її. Мати в собі поняття: «Як не я – то хто?». Тоді в кожного із нас житиме обов’язок боронити, захищати, не дати розірвати свою країну на шматки, не дозволяти ніяким зайдам паплюжити її. Це живий, дієвий патріотизм. Він присутній в нас як дихання, як життя.

 «Україна починається з тебе» словами В. Чорновола розпочав свій виступ отаман Хмельницької Козацької сотні Сергій Скоробогатов. Він взяв участь в проведенні Всеукраїнського першого уроку «Я єсть народ якого правди сила…».

 Виховання патріотизму не можливе без участі в цій роботі ветеранів Великої Вітчизняної війни, ветеранів праці, шановних людей нашого краю. Їх роль у цій роботі не замінна, їх спогади безцінна духовна скарбниця. Зустрічі з ветеранами найвагоміша частина системної багатогранної роботи. Це: Уроки Пам’яті, Уроки Гідності, Уроки Слави, Уроки Мужності, Уроки Правди тощо. Проводяться такі заходи, урочисто, емоційно з використанням інформаційних технологій і завжди тут присутня робота музею «Пам’ять серця».

Для оформлення зали використовується надбання музею: художні пано, скульптури, вишиванки, рушники, картини і т.д. Все це матеріальне і духовне багатство підкріплене вдалою назвою музею «Пам’ять серця».

 Не одноразово на наших заходах працював Хмельницький хор ветеранів «Ретро» (керівник – М. Люшня). Красоту, силу і велич української пісні, її ніжність – то не можна описати. Це потрібно побачити, почути. Наші учні мали можливість побути під чарами рідного слова учасниці хору, ведучої дійства Лихогляд  О.З., місцевого поета, соліста Дорошко М. І. Великою несподіванкою, коли серед виконавців – учасників хору вони побачили свого героя. Не так давно за чашкою чаю в теплому, майже родинному спілкуванні він розповідав нам про своє життя – легенду. Хто він є Іван Арсенович, ким був, як живеться сьогодні, які життєві цінності зберіг, пройшовши через найстрашніше – фашистський концтабір? Він і сьогодні раз-по-раз відчуває їдючий дим від спалених людських тіл. Доля подарувала йому волю і життя, щоб донести до слухача правду про те пекло, яке пройшли мільйони в’язнів, висловити біль про страждання зболеної держави. В музеї «Пам’ять серця» оформлено стенд присвячений спогадам Івана Шведа. Нариси про його життя надруковано в книзі Стрілецького «Ружичнянський характер». Створенно відеофільм «Іване, благаю, скажи». А Іванові було лише 14!

 Діти і війна. Хіба ці поняття сумісні? Гірко, але найболючіше війна відбилась на дитячих долях. Жахлива вона у дітей-в’язнів концтаборів, жахлива вона у дітей, в кого війна позичила і забула повернути батьків, в кого вона вкрала дитинство, кому подарувала голод і холод. Кожна українська сім’я донині носить незагоєні рубці війни, тому-то наші учні активно відгукнулись на пропозицію активу музею «Пам’ять серця» прийняти участь в обласному конкурсі «Діти війни очима сучасних дітей». Краєзнавчі акції, туристичні вилазки, волонтерський рух, робота з літературою, матеріали сімейного архіву – далеко не повний перелік підготовчої роботи до написання творчих робіт на задану тему.

Поділля Центр. Оголошено підсумки конкурсу «Діти війни очима сучасних дітей». 127 учасників обласного конкурсу.

Ліцей електроніки в конкурсі виборов 3 призових місця: заохочувальна премія за есе «Всі ми діти війни» автор Масло Андрій. За цим твором Хмельницька телекомпанія зняла фільм «Перемога! Свята перемого!». До 70 річчя Великої Перемоги фільм та спогади дітей війни Б. Стрілецького, Л.Рогульської, Г.Приступи транслювали Хмельницьке радіо та Поділля Центр.

Друге місце та грошова винагорода за твір «І знать не знала, що війна в моїм селі… Не розуміла» отримали учні ліцею Побута Юрій та Побута Дмитро. Твір зачепив за душу кожного. Онуки зібрали, систематизували матеріал про життя своєї бабусі – дитини війни.

Перше місце за нарис «Його серце барви не міняє» отримали учні Дмітрієва Надія та Мартенко Ульяна. Робота присв’ячена синові полку Р.Силіну. Нарис розкриває велич і красу людини, про місце кожного в житті.

За якісну підготовку учасників обласного конкурсу «Діти війни – очима сучасних дітей» керівник Рогульська Л. І. отримала Подяку Департаменту освіти і науки, Хмельницької обласної державної адміністрації, Хмельницької ради обласної організації ветеранів.

 «Ви перемогли – ми пам’ятаємо» підсумок зустрічі з героями, їх життя, їх подвиги, їх побажання учням училища (сьогодні ліцею) лаконічно відображенні в матеріалах стенду «Вони на вдячність нашу мають право». Свій незабутній слід залишили в ліцеї знані герої країни:

˗         Логунова Марія Іванівна – Герой Радянського Союзу, жінка-такіст, повторила подвиг Маресьєва.

 ˗         Майборський Володимир Петрович – Герой Радянського Союзу, повторив подвиг Матросова.

˗         Учасники Проскурівського підпілля.

˗         Ольга Паскаль – вихованка А. Макаренка. Продовжила справу свого вчителя.

˗         Микола Григорович Гуменюк – розвідник, ветеран Другої світової війни для музею «Пам’ять серця» подарував свої спогади. Війну він згадує так, як бачили її прості люди, які писали кров’ю, а частіше життям, історію своєї країни.

˗         Савченко Олена Аксентіївна – її голос в ефірі чекали з нетерпінням мільйони слухачів. Читала вона листи з фронту. Училище для неї стало своїм, її руками саджені берізки слави.

˗         Знані і любимі артисти театру і кіно Антонова, Ільїна, Наталова, Конкін. Запам’ятався учням своїм імпульсивним виступом герой фільму «В бій ідуть одні старики» Талашко. Його слова: «Будемо жити» перегукуються із запевненням учасника необ’явленої, жорстокої і підступної війни, воїна АТО, батька нашого учня Кохана Олександра Анатолійовича: «Обіцяю вернутися з перемогою». О. Кохан брав участь в проведенні Уроку Гідності та Мужності «За Україну! За її волю!». Окрасою Уроку став хор ветеранів «Ретро».

˗         Біденко Дмитро Михайлович – ветеран Другої світової війни, в минулому вихователь та наставник молоді.

˗         Випірайленко Олександр Васильович – ветеран  другої світової війни.

˗         Випірайленко Юрій Олександрович – воїн-афганець. Про їх долю місцевий поет М. Коваль написав вірш «В обох одна судьба». Рід Випірайленків, по лінії дідуся, бере свій початок з роду Т.Г.Шевченка. Їх родинний музей відкрито в Севастополі.

˗         Атаманюк Григорій Сергійович – учасник Другої світової війни, його напис на Рейхстазі, маємо про нього фільм, не одноразово побував в училищі, приймав участь у відкритті музею.

˗         Нетяга Юхим Кирилович – ветеран Другої світової війни, в 13 років став партизаном, учасник Проскурівського підпілля.

˗         Починок Ніна Тимофіївна – учасник ленінградської блокади, учнями ліцею створено відео та репортаж про нашу зустріч.

˗         Величко Тимофій Іванович – ветеран Другої світової війни, ветеран праці, голова ради ветеранів-інвалідів Другої світової війни. Неодноразово мали учні зустріч з цією доброю та знаною людиною.

˗         Крамар Людмила Павлівна – жертва політичних повоєнних репресій.

˗         Шевчук Зінаїда Олексіївна, Кліменко Іван Петрович – учасники ліквідації аварії.

Павлу Загребельному належать такі слова: «На асфальті нічого не родить, а все проростає із землі і треба, щоб у бібліотеках писали, що робиться у їх селах і регіонах, треба, щоб писали про своїх відомих і талановитих людей». Л.Рогульська працює в ліцеї електроніки 40 років. Зібрала, систематизувала матеріали з історії закладу, оформлено альбоми, книга відгуків, узагальнено досвід роботи з патріотичного виховання, зокрема з необхідної такої ланки «Народознавство» «Щоб учні наші стали народом».

В музеї «Пам’ять серця» відведено куточок «Будуємо палаци гучні, але не забуваємо хату». Оформлено стенди музею в народному стилі: обрамлення кожної експозиції українським орнаментом, державна та народна символіка (калина, соняшники, маки), вишиванки, український народний одяг, рушники, предмети побутового вжитку – все це несе домашній затишок. Музей доступний для кожного в будь який час. Наш музей – живий, користується любов’ю і повагою учнів та працівників ліцею.

Низенька хатинка з солом’яною стріхою, підсліпуватими віконечками дивиться на вулицю. Призьбочка підведення жовтою глиною. Під хатою ослінчик на якому лежить старенька верета в традиційну українську кольорову смужечку. В подвір’ї мальви – мальви. А ще соняхи, які за сонечком повертають голівки. Господар біля дерева – куща калини поставив косу, граблі, кошик в якому мантачка, кварта. В подвір’ї криничка. Біля неї знаряддя та посуд, щоб попрати та попрасувати (тертка, рублик, праник, ночви). І весь цей спокій, любов та працю охороняє птах – наш український символ – лелека. Саме його назва ЛЕ-ЛЕ-КА звучить наче пісня. І в хаті, і в подвір’ї найчастіше найдобріше повітря. До цього куточка йдуть наші учні, гості сфотографуватися, помилуватися прапрабатьківською хатою, вдихнути ковток цілющого повітря. Не замолиться народне джерело, коли тут ми зустрічаємо дітей із найближчого садочка, молодших учнів сусідньої школи. Допитливі очі, гаряче маленьке серце отримує тут дозу позитиву, який вчить боротися з драконом в людських душах, із злом, яке в нас самих, навчить, як прийти на допомогу слабшим і скривдженим, допоможе в боротьбі за своє людське Я.

Цікавий історичний матеріал зібрали учні ліцею та прийняли участь у Всеукраїнському конкурсі «Шляхами бойової слави». Краєзнавча експедиція учнів вивчає матеріали Летичівського Укріпрайону (керівники: викладачі Герасін М.М. та Семенов В.В.) за цими матеріалами створено відеофільм.

 Зібрані матеріали та оформлені стенди «За що їм пережить таке судилось» (повоєнні репресії). Своїми спогадами про ті страшні роки поділилась з учнями жертва принижень і катувань Крамар Людмила Павлівна, яка перебувала в одній камері з жінкою С. Бендери. Музею вона подарувала предмети старовини: ночви, рубанок, мантачку, рублик, скриню, жбанок для води, в якому голодному 33-му носила воду косарям. Матеріали, зібрані учнями в експедиції по вивченню подій 32-33 рр., ввійшли до книги Хмельницького естетичного центру для молоді «Щемить серце від болю»,  книги Б.Стрілецького «Ружичнянський характер». На їх основі  створено відеофільм «Голодомор 33».

Природним продовженням музею «Пам’ять серця» - світлиця (читальна зала). Тут Ікона Божої Матері, прикрашена рушниками, куточки: «Подорожуй та пізнавай свій рідний край», «Свати, дайте дівці підрости», «Українське народознавство», «За Україну! За її волю!».

Підтримуємо тісний зв'язок з обласною радою ветеранів, з радою ветеранів-інвалідів, з воїнами-афганцями, ліквідаторами аварії на ЧАЕС. З керівниками хору «Ретро», з випускниками ліцею.

Музей живе, музей працює. Є тут і свята, і будні. Звертаючись до людей, які надалі вдихатимуть в цю інституцію силу і життя, не забувати історію свого роду, вивчати і шукати сторінки біографії тих, хто творить цю історію, хто надає путівки в осмислене доросле життя, тим хто прийде після нас, кому належить зберегти в їхньому поступі до добра, щастя і душевного миру, які починаються з любові до рідного порогу, до стежини твого життя, де взято старт ім’я якому Хмельницький професійний ліцей електроніки.